Поняття про етнолінгвістику

1310637385Етнолінгвістика (грецьк. ethnos — плем’я, народ і лат. lingua — мова) — розділ мовознавства, який вивчає відношення між мовою та її носіями, взаємодію мовних та етнічних чинників у функціонуванні і розвитку мови. Е. виникла у СІНА на основі дослідження безписемних мов як антропологічна лінгвістика, згодом влилась у соціолінгвістику як один з її напрямів. Розвиток Е. відбувався під впливом ідеї американських учених Е.Сепіра і Б.Уорфа про взаємозв’язок між мовою та системою уявлень людини про світ, ментальністю народу, особливостями його культури. Виконуючи ідеологічне замовлення на нівеляцію національних відмінностей і створення “нової історичної спільності” російськомовного радянського народу, радянське мовознавство піддавало “критиці”  за визнання провідної ролі мови у духовному житті народу, поза якою він насправді — неможливий. Тому письменники, усвідомлюючи, за словами В.Сосюри, що “мова — то душа народу, / Народ без мови — не народ”, були постійними захисниками його прав на іманентне самоствердження у своєму слові як єдиної запоруки збереження своєї сутності.

До важливого напрямку вивчення етнічних проблем належить     етнолінгвістика − наукова дисципліна, предметом вивчення якої є змістовне відношення мови і національної культури. Витоки етнолінгвістики сягають ще античних часів. Вперше на рівні науково обґрунтованої концепції це питання розглянув Й. Гердер. Його послідовниками були В. Гумбольдт, Ф. Шеллінг, Ф. Шлегель та ін. Ці вчені трактують мову як зовнішній вияв певної метафізичної субстанції, специфіку національного народного духу. Мова є основою формування понять, а через них детермінує процес мислення народу, тобто кожному народові притаманне специфічне бачення навколишнього світу через систему рідної мови. Ці погляди також вивчали і розвивали вітчизняні дослідники О. Потебня та Г. Шпет. Своїми працями в галузях лінгвістики, фольклористики та психології вони значно вдосконалили науковий інструментарій етнолінгвістики.

Проблеми, які розглядає етнолінгвістика, зумовлюють тісний зв’язок із суміжними науками та постійними відгалуженнями від неї нових дисциплін. Сучасна етнолінгвістика працює на стику власне лінгвістики, етнології, психології, логіки, семіотики, структурної антропології та культурології. Нині виокремились і сформувались самостійні дисципліни — соціолінгвістика, етнопсихолінгвістика та інші, що суттєво доповнюють і збагачують етнолінгвістику.

При утворенні та становленні держави й державності завжди нагальною стає етнонаціональна політика, її формування розпочалося у молодій незалежній Україні. Політико-правові засади державного курсу у сфері міжнаціональних відносин унормовані в таких документах: Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Декларація прав національностей в Україні, Закон України “Про національні меншини в Україні”. Українська держава, керуючись основними положеннями цих документів, ураховуючи поліетнічний склад суспільства та визнаючи органічну єдність прав людини і прав національностей, гарантує всім громадянам України незалежно від їхнього національного походження рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, підтримку національної самосвідомості та самовизначення у формах, які не створюють загрози територіальній цілісності та державності України.

Провідними є такі пріоритети етнонаціональної політики України:

  • забезпечення через відповідне законодавство державних програм рівних можливостей для участі громадян незалежно від їхньої національності в усіх сферах матеріального і духовного життя, в системі управління державними та громадськими справами; зміцнення гарантій, які виключають прояви націонал-екстремізму, дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознакою;
  • відродження українського етносу; забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення; піклування про національно-культурні потреби українців у зарубіжжі;
  • відродження духовного життя національних меншин на принципах національно-культурної автономії, захист їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;
  • утвердження в міжетнічних відносинах атмосфери пошанування, дружби, взаємної довіри, поваги до мов, культур, традицій, звичаїв і релігій.

Українська держава дотримується цивілізованих методів регулювання міжетнічних відносин і діє в напрямі конституційного закріплення державної політики, яка має надавати ефективні гарантії захисту прав та інтересів усіх народів, які проживають в Україні.

У системі образно-метафоричних мовник засобів, побудованих на національно-культурній традиції, значне місце відводиться серіям словесним символів, що своїм концептуальним змістом відбивають різноманітні сторони життя, особливості національного бачення дійсності, образного осмислення “картини світу”.Словесний символ лише умовно передає відношення між означуваним і тим, чим він означується, або відповідає тільки одному означуваному, отож мотивує своє значення не шляхом переносу (точніше, передовсім не через нього), а через фонові знання, мовні преспозиції. Категорія символу виявляє свій зміст і наповнення завдяки активній дії багатьох власне мовних і головне – позамовних чинників, що визначають його розуміння всіма членами даного соціуму.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s